Біографія

У 1952 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 році — докторську дисертацію, присвячену створеній ним статистичній теорії антен.

Засновник нового наукового напрямку в радіофізиці — статистичної теорії антен (СТА). Ця теорія, що визначається як теорія антен із випадковими джерелами, дозволила вперше дослідити в повному обсязі властивості реальних антен, що є, по суті, випромінюючими системами з випадковими джерелами.

Вперше в СРСР провів ґрунтовні експериментальні дослідження дальнього тропосферного розповсюдження радіохвиль. Розробив загальну теорію антен із зосередженими елементами. Одним із найважливіших результатів цих досліджень є детальна розробка теорії та практики побудови ректенних систем, які становлять доконечні елементи систем бездротового передавання енергії. Створив власну наукову школу, що в галузі антен з нелінійними елементами (АНЕ) займає провідні позиції в світі.

Автор близько 300 наукових праць, у тому числі 16 монографій та низки винаходів. Підготував 20 докторів та 50 кандидатів наук. Його монографія «Питання статистичної теорії антен» (1970 рік) широко відома серед науковців.

Член редколегії журналу «Радиотехника» та інших фахових видань.

Оганізатор і президент Української національної асоціації «Антени».

Звання

Член Міжнародного товариства радіоінженерів (1998 рік), за його ініціативи були створені Східноукраїнське та Харківське відділення цього товариства. Академік і член Президії Академії прикладної радіоелектроніки. Почесний професор ХНУРЕ, Севастопольського НТУ, Таганрозького технологічного інституту та Південного Федерального університету (м. Ростов, РФ). Заслужений діяч науки і техніки України (1991 рік), Соросівський професор (1994 рік).

Нагороди

Лауреат премій АН СРСР імені О. С. Попова (1983 рік) і Держкомітету СРСР з народної освіти «За кращу наукову роботу» (1988 рік). Нагороджений 4 орденами та 18 медалями.