Біографія

З 1975 по 1984 рік очолював соціологічний відділ Інституту соціально-економічних проблем. У 1988–2000 роках — директор Інституту соціології АН СРСР (згодом Інститут соціології РАН), з 2000 року — головний науковий співробітник, голова Центру теоретичних та історико-соціологічних досліджень. Одночасно з 1995 року — декан факультету соціології Інституту соціологічної освіти Республіканського центру гуманітарної освіти (нині — Державний академічний університет гуманітарних наук, м. Санкт-Петербург).

Один із засновників Ленінградської соціологічної школи. Автор диспозиційної теорії регуляції соціальної поведінки особистості. Фахівець в області теоретичної соціології, теорії та методології соціологічних досліджень, соціології праці, соціології та соціальної психології, соціології науки. У сфері його наукових інтересів також класичні й сучасні теорії соціальних змін, теоретичні підходи до аналізу посткомуністичних трансформацій.

Автор понад 300 наукових публікацій, серед яких перший в СРСР підручник з методології соціологічного дослідження «Методологія та процедури соціологічних досліджень». Під його керівництвом підготовлено до захисту понад 60 кандидатських дисертацій. Працював як експерт міжнародних і російських наукових фундацій, зокрема Центру соціальних наук і документації у Відні (Австрія).

Звання

Почесний доктор Інституту соціології РАН, університетів Тарту і Гельсінкі, Самарського університету.